Ковба А. М.

Сортировать по умолчанию названию
  • ЖИТТЯ ТА НАУКОВІ ДОСЯГНЕННЯ АНАТОЛІЯ МИХАЙЛОВИЧА САМОЙЛЕНКА

    Анатолій Михайлович − провідний учений-математик, доктор фізико- математичних наук, професор, директор Інституту математики Національної академії наук України, дійсний член Європейської АН, Соросівський професор (1996), заслужений діяч науки і техніки України. Народився 2 січня 1938 р. на Житомирщині. У 1960 р. закінчив Київський державний університет, у 1963 р. захистив кандидатську, а в 1967 р. – докторську дисертацію. З 1965 по 1974 рр. працював старшим науковим співробітником Інституту математики НАНУ, в 1974-1987 рр. завідував кафедрою інтегральних та диференціальних рівнянь Київського державного університету. З 1988 р. – директор Інституту математики НАНУ, з 2006 р. і до цього часу – академік-секретар відділення математики НАН України. Також з 1998 р. по 2011 рр. завідував кафедрою диференціальних рівнянь фізико-математичного факультету НТУУ "КПІ". У 1999-2002 і в 2010-2012 н.р. А.М. Самойленко – професор кафедри прикладної математики Чернівецького національного університету. Керував аспірантами та магістрами, читав спецкурс „Асимптотичні та якісні методи дослідження динамічних систем”. Він і надалі надає значну консультаційну допомогу викладачам кафедри з наукових, методичних та організаційних питань. Під його керівництвом викладачами кафедри захищено 2 докторські та одна кандидатська дисертації, виконується одна кандидатська дисертація. Наукові інтереси А.М. Самойленка охоплюють широке коло складних та актуальних проблем якісної теорії диференціальних рівнянь і нелінійної механіки. Про світове визнання його наукової діяльності свідчать загальновизнані в математичній літературі терміни "функція Гріна- Самойленка", "чисельно-аналітичний метод Самойленка". Здійснюючи успішне наукове керівництво колективом Інституту математики НАНУ, А.М. Самойленко забезпечує продовження та розвиток традицій всесвітньовідомої математичної школи, заснованої М.М. Боголюбовим. Анатолій Михайлович підготував 32 доктори наук та понад 80 кандидатів фізико-математичних наук. Він автор понад 500 наукових праць, з них 30 монографій та понад 20 підручників та навчальних посібників. Академік А. М. Самойленко є президентом Всеукраїнського благодійного фонду сприяння розвитку математичної науки, головним редактором "Праць Інституту математики НАН України", редактором "Українського математичного журналу", редактором журналу "Nonаlinear Oscillations", членом редколегій журналів "У світі математики", "Математический анализ и его приложения", "Nonlinear Mathematical Physics" та ін. Він є членом Американського математичного товариства, Українського та Київського математичних товариств. Нагороджений орденом Дружби народів (1984), "За Розбудову України ім. М. Грушевського"(2008), Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2008 р.), Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України (1987), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1985, 1996), премій ім. М.Островського (1968), М.М.Крилова (1981), М.О.Лаврентьєва (2001) та М.В.Остроградського (2004), у складі колективу авторів йому присуджено Державну премію України в галузі освіти за 2012 рік в номінації "Вища освіта" за навчально-методичний комплект “Диференціальні рівняння”. А.М. Самойленко – почесний доктор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Клопотання вченої ради математичного факультету про присвоєння такого звання академіку А. М. Самойленку схвалено ректоратом університету, а 17 квітня 2004 р. вчена рада університету одностайно прийняла рішення: “За досягнення у науковій діяльності, сприяння у співробітництві між Чернівецьким університетом та Інститутом математики НАН України і дієву допомогу Чернівецькому університетові в підготовці науково-педагогічних кадрів у галузі математики присвоїти Анатолію Самойленкові звання “Почесний доктор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича”.

    Переглянути
  • ПРЕФІКС «НАНО»: З 20 СТОЛІТТЯ ДО СЬОГОДЕННЯ

    Уперше «нано», як науковий термін з’явився у 1909 року в Німеччині. Видатний професор зоології університету Кіле Ханс Ломан запропонував, виступаючи перед Німецьким товариством зоології, називати мікроскопічні водорості, які він спостерігав за допомогою оптичного мікроскопа, «наннопланктоном». Підставою для того був той факт, що грецьке nannos – переклад німецького слова zwerg, яке означає «карлик». Ломан запропонував свій префікс для позначення об’єктів розміром менше мікрометра. До цього одиницею випромінювання, яку використовували для опису величини молекул, була мільйонна частка міліметра, яку називали «мікроміліметром». Майже водночас у фізиці розпочалось активне вивчення випромінювання. Було відкрите короткохвильове електромагнітне випромінювання - рентгенівські промені. перед вченими постало завдання введення нових позначень для вимірювань надмалих величин. Довжину хвилі рентгенівського променя спочатку вказували в сантиметрах. І тоді було прийнято рішення вимірювати довжину хвилі в ангстремах на честь шведського фізика Андерса Юнаса Ангстрема, який зробив великий внесок у розвиток спектроскопії. 1905 року «ангстрем» було затверджено як одиницю вимірювання. Подальші дослідження, спрямовані на вивченні будови речовини, виникнення ядерної і атомної фізики, знову спонукали вчених створювати нові найменування множників для одиниць вимірювання,які кратні метру. 1956 року радянський вчений Г. Бурдун виступив з пропозицією іменувати мільярдну частку метра нанометром. На засіданні Міжнародного комітету мір і ваги у жовтні 1958 року було прийнято рішення погодитись з цією пропозицією. Необхідно відмітити, що попит на префікс «нано» після його введення не збільшився. Це пояснюється, мабуть, тим, що час наномасштабів мініатюризації до нанометра ще не настав. Жодний з префіксів, які суперничали, - ні «нано», ні «нанно» - на наукових конференціях і семінарах не згадували. І ось у 1974 році про цей префікс знову згадали, і сталось це в Японії. Спеціаліст з матеріалознавства Норіо Танігуті для позначення виробничого процесу із виготовлення матеріалів з точністю до нанометра придумав слова «нанотехнологія». Спочатку на це слово майже ніхто не звертав увагу поки 1981 року Генріх Рорер, який працював в дослідницькій лабораторії у Цюріху (Швейцарія), не знайшов сканувальний тунельний мікроскоп. Перше,що вдалось вченим, використавши цей мікроскоп,- це навчитися маніпулювати окремими атомами і молекулами. Вперше це здійснив Дональд Ейлер 1989 року. Відтоді настала ера нанотехнологій. Якщо раніше простір ділився на мега-, макро- і мікросвіт, то тепер цей поділ передбачає і наносвіт. Під ним розуміють світ об’єктів, як менші за 10-6 м. Для біологів наносвіт цікавий тим, що це найменша область простору де існують живі матерії. Мова йде про найменші живі організми, що заселяють нашу планету,- це бактерії. Для фізиків наносвіт цікавий тим, що тут можна створювати із атомів і молекул речовину з новими фізичними властивостями. Уряди понад 60 країн прийняли програму розвитку нанотехнологій. Якою буде подальша доля префікса «нано», покаже час та історія розвитку науки, а зараз він є символом технічного прогресу, ознакою вдосконалення технологій, якими оволоділо людство.

    Переглянути
  • НАНОСТРУКТУРОВАНІ КОСПОЗИТИ CdSe

    Одним з актуальних напрямків сучасної фізики є вивчення властивостей матеріалів, сформованих із нанорозмірних частинок, а також розробка принципів створення на їх основі наноструктурованих середовищ. Серед наноструктурованих матеріалів особливо цікаві нанокомпозити, які утворюються шляхом впровадження в порувату матрицю наночастинок іншого матеріалу. Нині розроблено технології, що дозволяють отримувати наноструктуровані сполуки усередині різних матриць, які відрізняються розмірами і топологією пор. Основний чинник, що визначає можливість створення таких наноструктурованих матеріалів – це узгодженість розмірів нанооб'єктів, що вводяться в матрицю, з розмірами окремих структурованих елементів наноструктурованої матриці, внаслідок обмеженої геометрії простору в матриці (пори), в який безпосередньо вводяться такі нанооб'єкти. Простота методики отримання наноструктурованих матриць і можливість, змінюючи режим формування, управляти властивостями даних матриць роблять такі підкладки вельми зручними об'єктами для вивчення фізичних явищ у наноструктурованих середовищах. Одним із способів формування поруватих шарів із заданими характеристиками є осадження матеріалу у вакуумі на підкладку, розташовану під певним кутом до потоку випаровуваної речовини. Зокрема, за допомогою такого косого осадження монооксиду кремнію (SiO) можна сформувати поруваті шари SiOx заданої товщини і ступеня поруватості.

    Переглянути
  • ТЕОРІЯ КОВЗАННЯ ТА КОЧЕННЯ ТВЕРДОГО ТІЛА ПО ПОВЕРХНІ В СВОЄМУ ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ

    Задачу про плоскопаралельний рух катка по похилій площині як за наявність ковзання, так й у випадку чистого кочення, розв’язали Д’Аламбер та Л. Ейлер. Рух однорідної тяжкої кулі по горизонтальній площині вперше зустрічається в працях Л.Ейлера та І.Ейлера. За І.Ейлером центр кулі за наявності ковзання, рухається по горизонтальній площині по параболі, вісь якої є паралельною напряму ковзання. Швидкість точки контакту має при цьому постійний напрямок та рівномірно сповільнюється. Сила тертя ковзання постійна за величиною та напрямком. В момент часу, коли швидкість точки дорівнює нулю, ковзання відсутнє, а центр кулі рухається прямолінійно по дотичній до параболи. Окремий випадок – рух більярдного шара, який в результаті удара отримує швидке обертання навколо горизонтальної осі. В 1825-1833 рр. Пуассон розглянув рух твердого тіла довільної форми, що котиться по нерухомій шорсткій площині. Користуючись аксіомою про звільнення від в’язей та теоремами про рух центра мас та зміну кінетичного моменту, він склав диференціальні рівняння задачі у відповідності до динамічних рівнянь Л.Ейлера. Пуассон також розглядав розв’язання задачі про кочення однорідного тіла обертання по горизонтальній площині. Дослідження руху твердого тіла по нерухомій горизонтальній площині з урахуванням тертя провів А.Курно. В.Пюізьо скористався диференціальними рівняннями Пуассона для розв’язання окремої задачі про рух тяжкого тіла обертання по абсолютно гладкій горизонтальній площині. Кочення та обертання без ковзання тяжкого твердого тіла обертання по нерухомій горизонтальній площині вперше розглянув І.Слессер. Для розв’язання цієї задачі він використав загальні теореми динаміки, застосувавши рухому відносну тіла системи координат. Розв’язання задачі про чисте кочення однорідного круглого тяжкого диска по нерухомій горизонтальній площині належить Н.Феррерсу; він використав при цьому свої рівняння нового виду. З трьох складених ним рівнянь перше є звичайне рівняння Лагранжа II роду, а два інших містять корегуючі члени.

    Переглянути
  • МОДЕРНІЗАЦІЯ КУТЕР-МІШАЛКИ РЗ-ФСЕ З МЕТОЮ ПОКРАЩЕННЯ ЯКОСТІ КОВБАСНОГО ФАРШУ

    Розробка відноситься до харчових виробництв і може бути використана при отриманні м’ясного фаршу при виготовленні сосисок, сардельок, варених та напівкопчених ковбас. Як прототип вибрана кутер-мішалка (Пелеев А. И. Оборудование для убоя скота, птицы, производства колбасных изделий и птицепродуктов –М.: Пищевая пр-ть. – 1975, стр. 497-498), яка складається з корпусу, мішалки, що являє собою зварену діжу з нержавіючої сталі, всередині якої змонтовані два спіральних шнека, що обертаються назустріч один одному, чим забезпечується перемішування фаршу з одночасним переміщенням його вздовж діжі. До торцевої стінки діжі, що має два вікна в створі кожного шнека, прилягає чавунний корпус кутера, в якому на приводному валу змонтований набір серповидних ножів. Мішалка містить зовні шарнірно встановлену кришку з механізмом блокування, що забезпечує відключення приводу шнеків при її відкриванні. У нижній частині діжі є вікно, яке закривається і відкривається шибером, через яке готовий фарш надходить в насос для вивантаження. Корпус кутера також має зовні шарнірно встановлену кришку з механізмом її блокування, що забезпечує відключення приводу ножів при її відкриванні. У вікнах торцевої стінки діжі, які з’єднують діжу з порожниною кутера, вмонтовані шибери, що переміщуються за допомогою гідроциліндрів. Застосування вакууму в мішалці дозволяє зберегти колір сировини, поліпшити зв'язування протеїну і вологи та збільшити вихід і якість продукції, знизити швидкість розвитку аеробних мікроорганізмів, прискорює процеси окислення білків і жирів. Зменшення вмісту кисню в сировині збільшує термін її зберігання. Тому запропонована конструкція кутер-мішалки з встановленою системою вакуумування фаршу, не тільки підвищить якісні показники фаршу, а й дозволить замінити на підприємствах по виробництву ковбас відразу дві машини – вакуумний кутер та фаршемішалку. Кутер-мішалка складається з корпусу, до якого прикріплена діжа мішалки 1, в якій знаходяться два спіральних шнека 2, що обертаються назустріч один одному. До торцевої стінки діжі, що має два вікна в створі кожного шнека, прилягає чавунний корпус кутера 3, в якому на приводному валу 4 змонтований набір серповидних ножів 5. Діжа мішалки герметично закривається шарнірною кришкою 6 з ущільненням 7. Корпус кутера 3 має зовні шарнірно встановлену кришку 8. У вікнах торцевої стінки діжі, які з’єднують діжу з порожниною кутера, вмонтовані шибери, що переміщуються за допомогою гідроциліндрів. Підйомник завантажує сировину в мішалку. Спіральні шнеки 2 мішалки та ножі 5 на валу 4 приводяться в рух за допомогою приводів. Вакуум в діжі мішалки та кутера створюється за допомогою вакуумного насосу 9 та системи фільтрів та трубопроводів. Ущільнення 7 являє собою трьохшарове гумове кільце, призначене для запобігання потрапляння повітря в зону перемішування та кутерування, а також для виключення можливості втрат фаршу. Технічний результат від використання запропонованого технічного рішення полягає в покращенні якості фаршу внаслідок вакуумування зони кутерування та перемішування.

    Переглянути